Санкції як економічна зброя для захисту територіальної цілісності та суверенітету

Найпотужнішою зброєю у боротьбі з агресивними та вороже налаштованими режимами назвав багатосторонні міжнародні санкції народний депутат, секретар Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу Валентин Наливайченко у своїй публікаціі в журналі Baltic Rim Economies.

Агресія Російської Федерації проти України триває з 2014 року. Сім років виснажливої для нашої держави війни, окуповані Крим та Донбас, жертви серед цивільного населення, майже щоденні втрати серед військових, понад мільйон вимушених переселенців, сотні українців, незаконно ув’язнених режимом Путіна. Україна тимчасово втратила контроль над деякими своїми територіями, але довела, що є надійним щитом, який захищає Європейський Союз від подальшого поширення російської агресії.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Водночас, найпотужнішою зброєю у боротьбі з агресивними та вороже налаштованими режимами є багатосторонні міжнародні санкції. Чим інтенсивніше та краще такі обмежувальні заходи координуються на міжнародному рівні, тим вони ефективніші.

На сьогоднішній день Європейський Союз, США, Канада, Норвегія, Швейцарія та інші держави, загалом 41 країна, продовжують застосовувати секторальні та індивідуальні економічні санкції проти Росії через її агресію проти України. За оцінками Bloomberg Economics, збитки, яких зазнала російська економіка протягом періоду застосування санкцій (2014-2019 рр.), склали 10% або 150 мільярдів доларів США порівняно із показниками, прогнозованими за умов відсутності дії санкцій.

Після ухвалення Закону "Про санкції" у 2014 році Україна також запровадила низку антиросійських обмежувальних заходів. Однак, закон часто характеризують як "димову завісу" та вважають малоефективним. Санкційна політика України, включаючи законодавчі норми, має значні недоліки та потребує удосконалення шляхом використання найкращого світового досвіду у застосуванні обмежувальних заходів.

По-перше, однією з причин низької ефективності національного законодавства є нечітка термінологія у сфері введення санкцій.

По-друге, у правових нормах відсутній механізм нагляду та контролю за введенням санкцій.

По-третє, у Законі відсутні будь-які положення, що виключають можливості обійти санкції, зокрема, можливість використання контрольованих компаній, зареєстрованих в інших країнах.

По-четверте, немає належного контролю за грошовими коштами/товарами з Росії, які отримують стратегічно важливі підприємства України.

По-п'яте, на відміну від законодавства США, яке передбачає суворе покарання за порушення санкцій, в законодавчих актах України відсутні будь-які норми щодо зобов'язань юридичних та фізичних осіб дотримуватися санкційного режиму та нести відповідальність за його порушення. Існуючі норми відповідальності за порушення санкційного режиму роблять закон неефективним, отож протягом шести років його існування не відбулося жодного накладення штрафу на компанію чи фізичну особу, на відміну від практики, що існує у США та країнах ЄС.

Успіх санкцій ЄС та США зумовлений не лише існуванням та ефективною діяльністю контролюючих органів, це також й невідворотність покарання за порушення та прозорість санкційної політики. Зокрема, така прозорість досягається доведенням інформації про накладення санкцій до відома осіб, які несуть відповідальність за порушення санкцій, з детальним поясненням причин, підрахунком штрафів та умовами для пом’якшення або скасування санкцій.

Вважаю, що існування Закону "Про санкції", який не передбачає систематичного санкційного процесу, його належної методичної підтримки та стратегії введення санкцій, не може протидіяти не тільки російському вторгненню, але й завдає репутаційної шкоди нашій державі на міжнародній арені.

Таким чином, я переконаний, що санкції повинні бути розширені та введені передусім у відповідь на агресію Російської Федерації, її військові злочини, злочини проти людства та інші злочини, що мали місце і відбуваються на тимчасово окупованих територіях.

Як народний депутат України я розробив проєкт Закону про національні та міжнародні санкції.

Мій законопроєкт, серед іншого, визначає, як санкції – національні та міжнародні – повинні вводитися, виконуватися та контролюватися в Україні усіма органами влади, громадянами та юридичними особами.

Зокрема, пропоную, щоб Міністерство фінансів України разом із Державною службою фінансового моніторингу України було центральним органом виконавчої влади, що впроваджує та контролює санкційну політику. Це надійний орган, який повинен здійснювати нагляд та контролювати насамперед фінансові, економічні та інші аспекти санкцій.

У ході вдосконалення існуючих механізмів накладення санкцій я наполегливо рекомендую, аби Україна та її союзники брали до уваги відповідну інформацію від громадських організацій, громадських активістів, експертів у цій галузі та журналістів-розслідувачів, особливо коли йдеться про накладення санкцій на окремих осіб або про порушення застосованих обмежувальних заходів.

Переконаний, що прийняття такого закону зміцнить позицію України як у Нормандському форматі, так і в Мінському процесі у справі деокупації та відновлення миру.

На жаль, північні країни дізналися із власної історії, що таке окупація та агресія зі Сходу. Але це лише зближує нас у протистоянні агресії Росії. Оскільки санкції залишаються ключовим інструментом тиску на агресора, щоб змінити його ворожу зовнішню політику, багатосторонні міжнародні санкції проти Росії повинні бути продовжені та посилені до повної деокупації України.