Прогулянка по вулиці Пастера в Одесі

Вулиця Пастера – одна з найстаріших в Одесі, вона з'явилася в 1824 році і тягнулася від Херсонського скверу і Старопортофранківської до вулиці Преображенської, впираючись в Міський сад і з'єднуючи бандитську Молдаванку з центром. До революції вулицю Пастера теж називали Херсонською, її описував у своїх творах Пушкін, але в 1923 році перейменували на честь французького мікробіолога Луї Пастера.

Тому як в цих краях жили і працювали видатні вчені, вулицю цілком можна назвати Меккою науки: свого часу тут розмістилися міська бактеріологічна станція, лікарня, в якій працювали хірурги Пирогов і Скліфосовський. Не дивно, що й сьогодні на Пастера можна спостерігати молодих людей у білих халатах – тут знаходиться одеський медін і корпусу університету імені Мечникова, у тому числі і головний корпус вузу. До слова, сам Ілля Мечников жив у будинку №36. А зараз його ім'я носить вуз і одна з вулиць на Молдаванці.

Херсонський сквер і турецька митниця

Найдавніший будинок Одеси, якщо вірити старожилам, історикам і краєзнавцям, розташувався аж ніяк не в історичному центрі міста, а в забутому "гирлі" бандитської Молдаванки. Це – перший будинок, похилений на краю Херсонського скверу, по лівій стороні вулиці Пастера. Він заслуговує на увагу, так як, імовірно, він старший за саму Одесу. У зовні непримітному будинку з вузькими віконцями і башточками, за легендою, знаходилася турецька митниця... До речі, сквер сучасники запустили, побудувавши в 2008-му році тут автозаправну станцію і викликавши гостре обурення громадських працівників.

Лікарня Пирогова та Скліфосовського

Відразу за сквером розкинувся колись шикарний комплекс міської лікарні, 1806 року побудови, що більше нагадує маєток. "У лікарню приймаються хворі обох статей, всіх станів, з внутрішніми, хірургічними, венеричними і гінекологічними хворобами", – писала "Вся Одеса" в 1912-му. А трудилися тут уже відомий нам винахідник ефіру для безболісних операцій хірург Пирогов і його послідовник, автор праць з військово-польової хірургії черевної порожнини професор Скліфосовський.

Публічний дім — но тільки для читань

Наступна за інфекціонкою – публічна, а нині наукова бібліотека імені Горького, побудована за указом імператора Миколи II. Читальня стала другою в Російській імперії публічною бібліотекою після імператорської у Санкт-Петербурзі, і першою – в Україні. Це стало можливим завдяки громадській ініціативі міста і на прохання графа Михайла Воронцова. Останній приніс в дар збірку дорогих і унікальних творів: 600 томів французьких класиків в розкішному виданні Фірмена Дідо. До прикладу графа долучилися багато одеситів, так кількість книг швидко збільшувалася. Сьогодні фонди бібліотеки нараховують близько п'яти мільйонів книг, рукописів і періодичних видань. У цьому будинку також жив внучатий племінник Йосипа Дерибаса – Олександр.

Звернули крадіжку на невинного Япончика

Навпроти бібліотеки, по правій стороні вулиці Пастера, розташувалася будівля казначейства, побудована в 1906 році. За словами краєзнавців, установа увійшла в історію кримінальної Одеси завдяки зухвалому нальоту грабіжників у 1919 році. Сюди на авто приїхали елегантно одягнені молодики і запропонували службовцям пройти в одну кімнату і співати "Яблучко". У цей час грабіжники під шумок винесли п'ять мільйонів рублів. Багато хто тоді кивали на Мишка Япончика, але факти не підтвердили причетність знаменитого бандита до цього пограбування.

"С одеського кічману втекли два вуркагани"

Повернувшись на непарну сторону вулиці, поруч з бібліотекою ви помітите Український театр імені Василько. Мало хто пам'ятає, що в 1903 році тут побудував свій театр актор і антрепренер Сибіряков. На його підмостках танцювала божественна Айседора Дункан, читав свої "поези" про ананасах в шампанському поет-футурист Ігор Сіверянин, співав блатні пісеньки про двох вурканів, які втекли з одеського кічману, пустотливий Утьосов. У повоєнні роки тут працював народний артист СРСР Василь Василько, ім'я якого і носить театр в наші дні.

Неповерненець Гамов і афера століття

Через ще квартал, за перетином з вулицею Кінною, в старовинній будівлі 1834 року спорудження, розташувалася школа. Історики згадують, що тут жив радянський і американський астрофізик Георгій Гамов (відомий також як Джордж Гамов), член Національної академії наук США, автор теорії "гарячого Всесвіту", який розрахував генетичний код. Одесит вимушено став американським вченим: у 1933 році він поїхав у відрядження на Захід і став "неповерненцем".

Крім того, в цьому ж будинку мешкав заповзятливий антиквар Гохман, який заробляв на тому, що продавав грецькі та римські стародавності, знайдені в землях Північного Причорномор'я. Правда, справжніх артефактів в ту пору було мало, і за замовленням Гохмана одеський ювелір, який нічого не підозрював, виготовив золотий шолом, прикрашений зображеннями сцен з міфологічних сюжетів. Історики кажуть, що шолом настільки був схожий на виріб з "прекрасного далеку", що в 1896 році Гохман видав його за знайдену в розкопках тіару царя скіфів і навіть ухитрився продати її в Лувр.

Вірші про сарану і будинок графа

Трохи далі, по правій стороні вулиці, в будинку Фундуклея (1820 року спорудження) жив граф Воронцов. Сюди ж на роботу приходив вільнодумець Пушкін. Ходить легенда, за якою поета відправили в Херсонський повіт для боротьби з сараною. Замість офіційного звіту він надіслав вірші: "Сарана летіла, летіла і села; сиділа, сиділа, все з'їла і знову полетіла". Недалеко звідси, в будівлі Академії холоду, де жив офіцер ВМФ Іван Різнич, Пушкін оспівував дружину офіцера Амалію. Втім, коли Амалія померла, а Ризнич одружився на Пауліні Ржевуській, поет не забув закохатися в її сестру, полячку Кароліну Собаньську, якій присвятив рядки "Що в імені тобі моєму?".

Роллердром і церква

Біля перетину з Преображенської – прибутковий будинок Інбер. На початку ХХ століття тут був готель "Савойя", а в її дворі діяв "скетінг-ринг". "Він представляв собою асфальтовий каток в приміщенні, біля входу в який увечері запалювалися геліотропові електричні ліхтарі. Там чоловіки і жінки танцювали на роликах вальс, притискаючись один до одного", – писав Катаєв у своєму "Розбитому житті". Неподалік від роллердрому, у дворах, височіє прикраса вулиці – реформатська церква, а пліч-о-пліч з нею раніше розташовувався відділ Добровольчої армії, куди Мишко Япончик заявився з пропозицією сформувати червоноармійський загін.