Зазвичай українські банки йдуть на дно через видачу великих незабезпечених кредитів, які їм не вдається повернути. Та/або тому, що купують дихаючі на ладан банки з величезними боргами, які нездатні "переварити". Тому ознаки банкрутства можна помітити задовго до затримок з виплатами за депозитами та повідомлення НБУ про ліквідацію.
Про те, що має насторожити вкладника, розповів фахівець з продажу активів неплатоспроможних банків, інвестиційний брокер Денис Дроздов на "НВ.Бізнес".
За його словами, найчастіше є п'ять етапів, кожен з яких навести клієнтів банку на роздуми.
1. Купівля іншого банку на межі ліквідації. Угода, як правило, здійснюється за копійки. Експерти кажуть, що найчастіше така купівля – предмет неформальних домовленостей банку з регуляторами. Інформація про це міститься на сайті НБУ.
"В Україні в принципі відсутній "ринок банків". Якщо банк стабільний і прибутковий, його не продають. Якщо у когось є гроші на таке придбання, він надасть перевагу відкрити банк з нуля і побудувати там все по-своєму. "Вторинний ринок" може бути тільки в тому випадку, якщо банк зовсім скоро збанкрутує", – пояснює Дроздов.
2. Банк починає скуповувати кредитні портфелі у інших банків – діючих або в стадії ліквідації. Крім того, що це кредити, у них є ще одна спільна риса – вони не повертаються. Такими вони можуть бути через тисячу причин: позичальник виграв суд і може не віддавати борг, за ними йдуть суди без особливих перспектив для банку, позичальник визнав себе банкрутом, зник або навіть помер. Зрештою баланс банку зростає, що дозволяє йому видавати більше кредитів, теж таких, що не повертаються. Відстежувати угоди з купівлі-продажу кредитних портфелів можна на Prozorro.
3. Розмивання акцій. Цей етап буває, якщо власники банку не хочуть заплямувати свою репутацію. Полягає він у тому, що великі акціонери або переводять свої акції на дрібних, або добирають нових акціонерів. Мета – щоб у ключових власників разом було менше 51% акцій, і формально вони не могли ухвалювати рішення без інших акціонерів.
4. Рефінансування. У 90% випадків рефінансування просять у НБУ, в решті 10% – у держбанків. По суті, рефінансування – це коли сам банк бере кредит.
"Сам по собі рефінанс – цілком нормальна практика. Насторожити має велика сума запитаної позики: не 1-2 млн доларів, а 80-100 млн", – вважає Дроздов.
5. Реструктуризація рефінансу. Банк може "впасти" ще на етапі неповернення рефінансу. Та може також попросити реструктуризацію на певний строк, не виконати її та оголосити себе банкрутом. Реструктуризацію просять приблизно в 30% випадків. Паралельно, починаючи з другого етапу, банк може почати розпродавати активи – землю, нерухомість, цінні папери.
"Якщо ви про таке дізнаєтеся, це має стати додатковим тривожним дзвіночком. Щоправда дізнатися це буде ще складніше, ніж у випадку з купівлею-продажем кредитних портфелів, оскільки діючі банки не зобов'язані продавати свої активи на аукціонах", – резюмує експерт.
Раніше в НБУ також пояснювали, як захиститися від недобросовісних колекторів, які тероризують не тільки самих боржників, а й їхніх знайомих.
Нагадаємо, українцям радять бути вкрай обережними з так званими "швидкими позиками" – реальні ставки за такими кредитами можуть досягати 1700% річних. Про небезпеку "кредитів під 0%" також розповідала начальниця управління захисту прав споживачів НБУ Ольга Лобайчук в ефірі телеканалу "Україна 24":