Про "соромітні" інвестиції і виробництво відомих автобрендів в Україні: інтерв'ю з Максимом Нефьодовим

За даними Національного банку України, чистий приплив прямих іноземних інвестицій 2018 року становив 2,4 млрд доларів, тоді як за 2017-й – 2,6 млрд доларів. Водночас, за повідомленням прес-служби Кабінету міністрів, 2018 року прямі іноземні інвестиції в Україну становили 2,5 млрд дол. І порівняно з 2017-м зросли на 8%.

Про те, який насправді стан справ з інвестиціями в Україні, і які прогнози на 2019 рік, сайт "Сегодня" розпитав першого заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України Максима Нефьодова.

- НБУ в січневому інфляційному звіті передбачив зниження обсягу інвестицій в економіки країн, що розвиваються, починаючи з 2019 року. Обсяг інвестицій в Україну і раніше називали мізерним, перекази від трудових мігрантів були в рази більше. Як ви оцінюєте перспективи України в плані інвестицій найближчими роками?

- Говорити про те, що все погано, – це велике перебільшення. Минулого року капітальні інвестиції в Україні зросли майже на 20%, і це насправді дуже здоровий показник.

Звісно, якщо ми хочемо прискорення економічного зростання, то інвестиції повинні зростати випереджальними темпами. І це завдання, над яким нам ще потрібно працювати. Але, з іншого боку, з минулого року інвестори почали переходити від трудомістких інвестицій, які не надто великі і менш ризиковані для власників, до інвестицій в інфраструктуру, які вже можуть бути значно більше. Це інвестиції в порти, елеватори та сховища. Я вважаю дуже знаковою угоду з компанією SALIC з Саудівської Аравії про купівлю активів агрохолдингу "Мрія". Не тільки тому, що йдеться про реальне виробництво і дуже солідні суми. Це приклад того, як підприємство пройшло скандали, банкрутство, судові процеси, але змогло вистояти і продовжує свою роботу.

Ми і 2019 року боротимемося за те, щоб обсяг інвестицій в українську економіку збільшувався. Звісно, політичні пертурбації накладатимуть свій відбиток. Рік подвійних виборів (президентські і парламентські – Ред.) – це, з точки зору інвесторів, додаткові ризики, і зрозуміло, що хтось із інвесторів притримає свої інвестиції на потім. Але об'єктивно українська економіка почувається досить непогано. Принаймні значно краще, ніж це іноді може здатися, коли читаєш в інтернеті про наше вічне і загальне "зубожіння".

Ми точно маємо позитивний тренд. Ми зростаємо на 3% на рік в ВВП, у нас стабільний курс гривні і найнижча інфляція за останні кілька років. Ми зростаємо в усіх основних рейтингах: і за легкістю ведення бізнесу, і за інноваційністю, і за логістичною доступністю.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Останнім часом особливо часто згадують поліпшення позицій України в рейтингу Doing Business. Що він означає для інвесторів і для України?

- Це одна з найвідоміших оцінок бізнес-клімату. Рейтинг складається Світовим банком, і на нього насамперед дивляться інвестори, коли вибирають, куди заводити гроші. І Україна тут демонструє дуже значний прогрес. За 5 років ми піднялися з 112-го на 71-ше місце. У світі дуже мало подібних прикладів. Україна стала другою в світі за темпами зростання в цьому рейтингу. І це виділяє нас серед інших країн, і збуджує інтерес інвесторів.

Звісно, 71-м місцем навряд чи варто пишатися. Наше завдання на наступні 5 років – потрапити хоча б до ТОП-30.

- Які галузі ви вважаєте найперспективнішими з точки зору залучення інвестицій?

- Перше – це аграрний сектор. Ми тут вже є великим гравцем, займаємо 10-12% світового ринку з різних культур і у нас є потенціал для збільшення. І мене іноді дивує, коли люди вважають, що розвивати сільське господарство і експорт сільгосппродукції – це гірше, ніж промвиробництво і його продукцію.

- Критикують більше те, що ми експортуємо переважно сирі продукти, а не продукцію з доданою вартістю.

- Ну, тоді експортувати залізну руду, як та ж Австралія, або нафту, як Саудівська Аравія, або газ, як Норвегія, – теж соромно. Адже це теж сирі продукти. Так, ми повинні боротися за перехід на капіталоінтенсивніші культури або до більшої переробки (наприклад, від соняшнику до соняшникової олії). Але треба розуміти: в тому, щоб займати певну нішу в світовому розподілі праці і працювати в цій ніші, немає нічого поганого. Хліб не можна експортувати, а зерно експортується по всьому світу. І соромитися цього – як на мене, дивно.

Люди не розуміють, що сучасне сільське господарство – це не люди в солом'яних капелюхах з косами. Це високотехнологічне виробництво, супутникові карти, це дрони, які спостерігають за полями, централізовані системи подачі добрив. Це насправді круто! І ми повинні пишатися тим, що у нас склалася унікальна ситуація, коли Україна в сільському господарстві є однією з найконкурентоспроможніших країн світу. І це навіть без ринку землі! І ми повинні докладати всіх зусиль, щоб розвивати ті сектори, які є реально конкурентоспроможними, а не чіплятися за міфи.

- А дві інші пріоритетні галузі?

- Друга складова – це те, що Україна, по суті, промисловий майданчик Європи. Тут у нас абсолютно проста інвестиційна стратегія. Навіщо Європі виробляти щось, скажімо, в Індонезії, коли вона може виробляти це біля своїх кордонів? Від нас до будь-якої країни Європи – один день їзди вантажівки. Плюс угода про асоціацію, бізнес-клімат, який щороку поліпшується, освічене працьовите населення.

А третій напрямок – це IT. Україна вже лідирує в Східній Європі за кількістю інженерів. При цьому забезпечуючи досить високу якість життя представникам цієї професії. В тому сенсі, що не всі програмісти мріють вирватися звідси назавжди. Вони економічно конкурентоспроможні і водночас дешевше, ніж програмісти, які працюють у Кремнієвій долині. Я чув від багатьох підприємців, що українському програмісту для того, щоб виправдати свій переїзд, наприклад, до США зі збереженням рівня життя, потрібно там заробляти вчетверо більше. З огляду на значно вищі податки, витрати, ціну нерухомості, вартість освіти, медицини і т.д.

Тому в України в цьому плані є дуже великий потенціал для прогресу.

- Ви, на відміну від НБУ, прогнозуєте, що інвестиції в Україну зростатимуть. А хтось із інвесторів вже готовий цього року вкладати гроші в конкретні проекти, об'єкти?

- Гроші люблять тишу. Коли інвестиція відбувається, тоді, звісно, про це оголошують і розповідають. Але буквально нещодавно ми були на інвестиційній конференції в Норвегії, і там було підписано меморандумів на суму понад мільярд євро. В галузі відновлюваної енергетики, сільського господарства, IT.

З наступного місяця починаються перші аукціони на доступ до українських нафтогазових родовищ. Кожне буріння нафтогазової свердловини – це близько 2 млн доларів. Тому зрозуміло, що йдеться про досить значні суми інвестицій.

- Йдеться про українських інвесторів чи іноземних?

- Хто переможе в аукціоні, той і розроблятиме. Але ми бачимо зацікавленість і іноземних інвесторів також. На початку лютого в Лондоні спеціально проводилася нафтогазова конференція, і там були присутні 13 іноземних компаній. Причому половина з них ніколи не працювали в Україні.

Тож середньостроковий тренд, звісно, буде на збільшення інвестицій.

Об'єктивно кажучи, Україна зараз недоотримує іноземних інвестицій на душу населення до обсягу ВВП. Це означає, що іноземних інвестицій ми отримуємо менше, ніж повинні були б отримувати навіть не в ідеальній ситуації. А зменшення ризиків, пов'язаних з виборами, з військовою загрозою, з відсутністю економічних реформ, з якимись спогадами про банківську кризу, девальвацію і т.д. – звісно, це приведе до збільшення інтересу інвесторів.

Наприклад, у нас вже були переговори з автовиробниками щодо релокації виробництва певних марок автомобілів до України. Зрозуміло, що для цього необхідний автомобільний кластер, який у нас був заснований тільки в другій половині минулого року. Тому що не будуть же сюди завозити всі деталі, щоб тут тільки зібрати і вивезти автомобіль назад. Виробники хотіли б хоч 50% матеріалів купувати тут. Провід, пластик, гуму, метал. Тому спочатку сюди повинні прийти виробники проводів. Так, це відносно просте виробництво, але це і створення кластера.

- Чи зможете конкретизувати? Про які країни, про які марки йдеться?

- Договорів про релокацію ще немає, але переговори тривали і минулого року і досить активно тривають зараз. З ким конкретно – не скажу. Я не хочу обіцяти того, чого ще немає.

Найближчим часом читайте на сайті "Сегодня" продовження інтерв'ю з Максимом Нефьодовим.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як зростає економіка України