Як витрачають народні гроші в Європі

Прийнято вважати, що в Україні більшу частину ВВП розподіляє держава, адже з радянських часів у спадок нам залишилися державна медицина і освіта.

Здавалося б, – пряма невідповідність нових ринкових умов. Насправді, в Україні рівень розподілу коштів через державу – цілком середньоєвропейський. Проблема в тому, що ділять їх непрозоро.

Роль держави в економіці вимірюється ставленням видатків бюджету до ВВП країни. В Україні держава через свій бюджет, а також бюджет Пенсійного фонду, разом щорічно перерозподіляє трохи більше половини (50,3%) всього, що вироблено в країні нашими силами за рік. Це досить високий показник, хоча і не рекордний за європейськими мірками. Лідер по перерозподілу ВВП через бюджет серед благополучних європейських країн – Словенія (59,4%), за якою слідують Данія, Франція, Фінляндія, Бельгія, Швеція, Австрія, Італія та Нідерланди (див. інфографіку).

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Скільки з'їдає соціалка

Велика частина державних витрат припадає на соціальний захист: виплату пенсій, допомоги по безробіттю та інвалідності тощо. Рекордсмени по "соціалці" – данці. У них на соціальну підтримку іде 43,8% бюджетних витрат (втім, там ці виплати оподатковуються, як і інші доходи, тому підсумкова сума "чистими" менше). В інших європейських країнах показник коливається від 31,7% у Чехії до 43,3% в сусідній Німеччині. В Україні в 2014 році на соціальний захист та виплату пенсій було витрачено 381,5 млрд грн – майже половина всіх витрат, або чверть ВВП. Тут Україна дійсно рекордсмен: у нас набагато вище частка пенсіонерів. Українські пенсії, щоправда, зовсім не можна назвати розкішними (середня пенсія становить 1,5 тис грн., або $ 60 в місяць – межа бідності за стандартами ООН), але через масштабу (в Україні 13 млн пенсіонерів!) Виходить значна сума для країни , в якій працездатної молоді все менше.

Держава по ідеї повинно гарантувати соціальну справедливість. Насамперед, це вдається робити, встановлюючи прогресивну шкалу прибуткового податку: хто багатший, той і платить більше. Найкраще незаможні відчувають себе в Нідерландах, Ірландії, Люксембурзі, Греції, Португалії, Швеції, Фінляндії, Німеччини, Бельгії, Австрії – у всіх цих країнах розрив між ставками податку при маленькому доході (67% від середнього) і великому (167% від середнього ) перевищує 12 п.п. В Україні зараз діють дві ставки, але верхня (20%) застосовується лише для тих, чиї доходи вище десятикратного мінімуму. В цілому ж, низький розрив між ставками (до 8 п.п.) характерний для країн Центральної та Східної Європи, які так намагаються боротися з тіньовими доходами (Польща, Естонія, Іспанія, Словаччина, Туреччина, Чехія).

Полікуй і навчи

У більшості країн Європи на охорону здоров'я йде трохи більше грошей, ніж на освіту; в Україні ж зовсім навпаки: вдвічі більше витрачають на освіту (100 млрд проти 57 млрд грн. у 2014 році). "Винні" в усьому студентські стипендії, які переконливо зросли за останні 10 років.

Для оцінки ефективності цих витрат існують різні методики, одна з найпопулярніших – економічна віддача від навчання в університеті, тобто – скільки "справить" для економіки випускник університету, мінус сума грошей, вкладена в його навчання. За цим показником "в топі" – країни, що витрачають на освіту менше середнього (Угорщина, Ірландія, Італія – притому, що в Угорщині найнижча в ОЕСР зарплата у вчителів). Зате країни, які витрачають більше грошей на освіту, мають можливість інвестувати в наукову діяльність – насамперед, вона фінансується саме через університети, тобто по "освітньої" статті. Тому в лідерах за видатками на освіту – відомі своїм науковим потенціалом Швейцарія та Естонія.

Важливий і показник доступності вищої освіти. У Великобританії, наприклад, навчання в університеті коштує понад 14% середнього доходу по країні. В Австрії, Італії, Нідерландах, Іспанії, Швейцарії – 3-7%. У скандинавських країнах вищу освіту взагалі безкоштовно. Саме тут, а також у Великобританії та Нідерландах половина або більше всіх студентів отримують стипендію від держави (як і в Україні). Результат – 71% молоді вступає до університетів. Там, де стипендію отримує менше половини студентів, лише 45% молоді вирішується здобувати вищу освіту.

Що стосується витрат на охорону здоров'я, то зазвичай чим краще фінансують медицину, тим більше середня тривалість життя. Наприклад, у Туреччині, Угорщині, Естонії, Словаччини, Польщі та Чехії живуть в середньому 73-76,7 років, а в Британії, Франції, Швеції, Іспанії, Італії, Ісландії живуть на десяток років довше – 79-81 років.

Немає віри державі

Більшість європейських країн дуже піклуються про те, щоб все в державі, в тому числі і витрати, було прозорим і у громадян не було сумнівів, що "все чесно". Це, насамперед, стимулює платити податки, адже кожен може побачити, на що йдуть гроші. Лідерами "прозорості" вважають Нідерланди, Словенію, Британію і ФРН. Тут нормою є відкриті бюджети на всіх рівнях. При цьому в багатьох країнах чиновники не просто викладають в загальний доступ страхітливий набір цифр та індексів (на даний момент навіть це вважається рідкісним досягненням в Україні), але і витрачають чимало зусиль на те, щоб "розжувати" інформацію і подати її в легкотравному вигляді, зрозумілому та доступному для будь-якого обивателя.

Чим більше до держави довіри, тим охочіше громадяни сплачують податки. В Україні ж позитивний баланс довіри, за даними останнього дослідження Центру Разумкова, – лише у церкви, армії, Нацгвардії, ЗМІ та громадських організацій – тобто, державі (якщо не вважати військових) не довіряють ні під яким соусом.

Незалежна та ефективна судова система, якісне охорону здоров'я та освіту, наявність демократичних стримувань проти авторитарних зазіхань уряду, максимально повна і прозора звітність на всіх рівнях влади – ось обов'язкові фактори, якими володіють держави, які розподіляють більше ВВП, ніж в Україні.

Саме по собі активну участь держави в економіці – швидше правило, ніж виняток у сучасній Європі. Але працювати така система в Україні буде лише тоді, коли заручиться довірою громадян.