Що робить національну енергетику стійкою

У лютому Світовий банк опублікував звіт за результатами дослідження RISE – Regulatory Indicators for Sustainable Energy ("Показники регулювання стійкої енергетики"), проведеного експертами СБ для спеціальної ініціативи ООН "Доступна енергія для всіх". У документі порівнюються політики країн в трьох областях: доступ громадян до енергії, енергоефективність і держпідтримка відновлюваної енергетики.

Метою звіту названа допомогу урядам в оцінці того, чи є у них необхідна політична і нормативна база для досягнення прогресу в області стійкої енергетики, а також у визначенні напрямків, де можна зробити більше для залучення приватних інвестицій.

До дослідження були включені 111 країн, які сукупно становлять 96% світового населення і 91% енергоспоживання. Для оцінки результативності держполітики кожної країн використовувалися 27 індикаторів і 80 підіндикаторів. Абсолютними лідерами сукупно за всіма трьома областям виявилися Данія, США і Канада. Загальний бал України – 67 балів (з 100), вона в рейтингу займає 45-те місце – останнє в "середній" зоні.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

В області енергоефективності лідирують США – 88 балів, далі йдуть Данія та Румунія. Україна тут отримала 37 балів і опинилася на межі зони "нижче середнього". Серед причин такої низької оцінки експерти назвали брак інформації, що надається споживачам; незначність стимулів до енергозбереження від структури тарифів; мала кількість стимулів до економії у великих підприємств і в комунальній сфері, практично повна відсутність подібних стимулів в держсекторі, нестача стандартів для мінімального споживання енергії.

В області держпідтримки відновлюваної енергетики лідер Данія (94), за нею йдуть Нідерланди та Німеччина. Україна отримала 64 бали, розташувавшись в середині зони "нижче середнього". Головні провали в цій сфері пов'язані з недостатніми стимулюванням і нормативною підтримкою впровадження відновлюваних джерел енергії, а також зі складнощами підключення джерел до мереж.

В області доступу до енергії нам виставили максимальні 100 балів. Але не варто спокушатися, тому що таку ж оцінку отримали ще багато країн.

Дії в сфері відновлюваної енергетики

Доповідь RISE заснована на даних, доступних наприкінці 2015 року, але відтоді в Україні в цій сфері змінилося мало. Багато планів залишаються тільки на папері, закони залишаються без підтримки підзаконними актами, а необхідні законопроекти ніяк не можуть стати законами.

Розпорядженням Кабміну від 01.10.2014 р № 902-р схвалено Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 р. Основна мета плану – досягти частки енергії, отриманої з поновлюваних джерел енергії (ВДЕ), в кінцевому енергоспоживанні не нижче 11%, що наблизити структуру паливно-енергетичного балансу України до рівня країн ЄС.

Заплановане зростання потужностей тільки вітроелектростанцій (ВЕС) еквівалентне запуску двох нових блоків АЕС. Крім того, план передбачає динамічне зростання біоенергетичної сфери. Йшлося про те, що реалізація цього стратегічного для нашої країни плану сприятиме залученню інвестицій в сферу відновлюваної енергетики.

Сьогодні ясно, що досягти поставлених цілей неможливо. Якщо до 2015 року в країні щорічно вводилося в експлуатацію до 300 МВт нових потужностей на ВДЕ, то 2015-го – тільки 19,5 МВт, даних за минулий рік поки що немає, але навряд чи цифри будуть більше. Значна частина з вже існуючих потужностей фактично втрачена в Криму.

В середині березня цього року голова НКРЕКУ Дмитро Вовк заявив, що сума необхідних інвестицій для збільшення частки відновлюваних джерел з 6 до 11% становить 3 млрд євро. Це дозволить зробити додатково 5,5 млрд кВт*год. Щорічний розмір інвестицій при нинішніх тарифах становитиме 700 млн євро. Разом з тим, за словами голови НКРЕКУ, збільшення частки ВДЕ до 11% призведе до зростання ціни на електроенергію на 12%. При збільшенні ж частки поновлюваних джерел до 20% ціна зросте на 27%. Тобто голова регулятора попередив про неминучість зростання тарифу при збільшенні частки ВДЕ.

Слід зазначити, що обсяг необхідних інвестицій в цьому випадку визначити складно, тому оцінки сильно відрізняються. Так в травні 2015 року голова Держенергоефективності Сергій Савчук говорив про 16 млрд євро, необхідних для досягнення частки 11%. У січні цього року він підтвердив свою оцінку обсягу потрібних інвестицій.

Національна енергетична стратегія

Оновлена редакція Енергетичної стратегії України на період до 2030 року була прийнята Кабміном 24.07.2013 р і її відразу піддали серйозній критиці. Вітчизняні та іноземні експерти зазначали, що цей документ схожий на набір оцінок галузевих сегментів енергетики, а не на комплексну стратегію, яка повинна містити не тільки рекомендації, а й конкретні заходи, механізми впровадження.

Проект нової Енергетичної стратегії до 2035 був оприлюднений наприкінці грудня минулого року. З ініціативи Міненерго він розроблений Національним інститутом стратегічних досліджень та Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова. У ньому наголошується, що енергетичний комплекс країни повинен пройти період трансформації, що обумовлено не тільки дією галузевих чинників, а й соціально-економічними перетвореннями в країні з урахуванням фактора безпеки в умовах зовнішньої військово-політичної агресії. Прогнозується, що частка газу в структурі загального виробництва енергії 2035 року зменшиться з 36% до 30%, а частка вугілля – до 13%. Найбільшими темпами збільшуватиметься використання ВДЕ – їх частка підвищиться в 3,8 разу – з 6% до 20%.

Вітряна і сонячна енергетика – станом на 2016 рік ці види ВДЕ мають встановлені потужності по 0,5 ГВт. Введення державної стимулюючої політики виробництва електроенергії з ВДЕ через механізм "зеленого" тарифу і надання податкових преференцій привели свого часу до швидкого розвитку сонячної та вітрової електроенергетики, але зараз процес сильно загальмувався.

Україна зберігає потенціал розвитку потужностей вітряної та сонячної енергетики, але при цьому є значна невизначеність щодо реалізації цього потенціалу з урахуванням:

- відносно високих поточних цін на технології, які роблять нові потужності ВДЕ приблизно вдвічі дорожчими порівняно з консервативними джерелами генерації електроенергії;

- високу вартість механізмів накопичення і балансування генерації ВДЕ, що відрізняється великою непередбачуваністю;

- недостатньо розвиненою мережі ліній електропередач для потреб ВЕС і СЕС на півдні України;

- технічних і бюрократичних складнощів підключення агрегатів ВДЕ до об'єднаної енергетичної системи країни;

- високих ставок фінансування подібних приватних проектів, з огляду на загальні ризики інвестицій в Україну.
Використання біомаси технологічно можливо для отримання електро- і теплової енергії. Однак з огляду на високі витрати на транспортування, перевезення біомаси на відстані більше 100 км може вважатися економічно недоцільною. Тому насамперед цей ресурс має сенс використовувати для децентралізованої генерації (наприклад, індивідуального опалення або отримання електроенергії для власних потреб).

Гідроенергетика грає важливу роль в забезпеченні стійкості ОЕС України, оскільки забезпечує її високоманевровими потужностями для регулювання графіків навантаження. Але для подальшого розвитку гідроенергетики потенціал країни обмежений, тому що слід враховувати її негативний екологічний вплив на навколишнє середовище, необхідність води для іригації тощо.

Енергозбереження не може бути самодостатнім інструментом зацікавленості споживачів енергоресурсів в їх економії. Побутові та промислові споживачі мають свої специфічні цілі і завдання, які часто не пов'язані з проблемою економного витрачання енергоресурсів. Необхідні стимули з'являться після завершення переходу на ринкове ціноутворення. Ліквідація методології тарифоутворення "витрати+", вдосконалення нормативно-правової бази регулювання енергетичних ринків, підвищення їх конкурентності змусить суб'єкти господарювання забезпечити істотне підвищення власної енергоефективності.

Що потрібно в законодавстві щодо ВДЕ:

- оптимізація політики "зеленого" тарифу, який повинен забезпечувати інвесторам нормовану ставку рентабельності, але унеможливлюючи отримання надприбутків і невиправдане збільшення фінансового навантаження на споживачів;

- скорочення термінів видачі та кількості дозвільних документів, необхідних для реалізації проектів;

- доопрацювання та затвердження Плану заходів щодо нормативно-правового забезпечення реалізації державної політики розвитку та використання відновлюваних джерел енергії;

- доопрацювання та затвердження Національного плану дій щодо скорочення викидів забруднюючих речовин установками великої потужності (50 і більше МВт) відповідно до вимог директив 2010/75/ЄС, 2001/80/ЄC;

- розробка законодавства в частині запровадження схеми торгівлі викидами парникових газів.