Борис Колесніков: "Заміни вугіллю, думаю, не буде найближчі 25-30 років"

27 серпня Україна відзначила День шахтаря – одне з найголовніших професійних свят року для тисяч наших співгромадян. На жаль, не все зараз просто у вугільній промисловості у зв'язку з подіями на Донбасі. Проте галузь живе і працює на економіку країни.

Про сьогодні і завтра вугільної промисловості, її перспективи та потреби ми поговорили з видатним бізнесменом і політиком, вихідцем з Донбасу, головою Опозиційного уряду України Борисом Колесніковим.

- Борисе Вікторовичу, наскільки важлива для України шахтарська галузь, вуглевидобуток? Який її вплив на економіку і взагалі життя?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Галузь дуже важлива, причому як для металургії, так і для енергетики. І те, що зараз відбувається, через відомі події, імпорт вугілля до України завдає по країні подвійний удар. Перше: незатребуваними залишаються українське вугілля, як наслідок, українські фахівці, країна в цілому недоотримує валовий продукт. Друге: на ці закупівлі витрачається золотовалютний резерв країни, що негативно позначається на експортно-імпортному балансі України. Імпорт значно перевищує експорт, а це шлях в нікуди.

- В якому стані шахтарська галузь зараз і що робити, щоб допомогти їй вийти на кращі позиції?

- Зараз, коли триває війна, звісно, важко говорити про прогрес, але, якщо брати нормальні часи, то шахти повинні бути ефективними, високопродуктивними і, зазвичай, приватними. Ефективний власник думатиме про розвиток шахти, вирішуватиме питання технологічні, пов'язані з виробництвом, і соціальні, піклуватиметься про життя людей, їх здоров'я, дозвілля тощо.

Ви знаєте, що сьогодні є прихильники того, щоб взагалі закривати шахти під гаслом їх нерентабельності. До таких прихильників є три запитання. Перше: де повинні будуть працювати звільнені люди, фахівці, які довгий час працювали на високотехнологічних підприємствах з високим рівнем доходів, як їм годувати родини? Друге: як бути з екологією, з тими наслідками, які спричинять за собою підтоплення шахт? Хто за ці наслідки (а вони будуть точно негативними) стане відповідати? І третє: а де, власне кажучи, після закриття шахт брати вугілля? Тобто ми повертаємося до початку нашої розмови...

Всі ці названі вище проблеми держава повинна вирішувати в комплексі.

Навіть високорозвинені країни, такі як Велика Британія, стикалися на цьому шляху з труднощами: як з мінімальними втратами закрити нерентабельні виробництва і водночас зробити максимально ефективними перспективні.

Сьогодні українські вугільні приватні підприємства мають потребу в кредитах для глибокої модернізації виробництва, що призведе до різкого зростання заробітної плати. Але це повинні бути кредити під нормальні, прийняті в усьому світі відсотки, 3-5% річних, як середньострокові (3-5 років), так і довгострокові (5-8 років). Тоді можна врятувати велику кількість робочих місць, вкладати кошти в геологорозвідку, в результаті зробити вугільну промисловість рентабельною і досить перспективною.

Щодо того, перспективна шахта чи ні, чи може бути рентабельною, треба ретельно рахувати. Шахта – та ж фабрика або завод, тільки з досить складними умовами виробництва. І не може бути "середньої температури по палаті", кожне підприємство потребує конкретного глибокого аналізу. Ми зробимо такий аналіз. А влада, будь-яка – нинішня, майбутня, – повинна розуміти, що вугільне виробництво – це стратегічна галузь, від якої безпосередньо залежить економічна безпека країни, а, значить, і національна безпека України. Тому недалекоглядними є ті політики, які ведуть розмови, мовляв, шахти вигідніше закривати, ніж добувати в них вугілля. Так, є шахти зовсім вироблені, але не можна вирішувати огульно, про що вже говорив вище. Повинна бути чітка програма, де знайдеться місце кожному виробництву і кожній людині.

Коли в Великій Британії в 80-х проводили реструктуризацію вугільної промисловості, навіть прем'єр-міністр Маргарет Тетчер спочатку не обійшлася без помилок. Це тема для окремої великої розмови, але коротко скажу, що цей досвід потрібно взяти, вивчити покроково і намагатися більше помилок не допускати. Та й у кожній з високорозвинених країн Заходу нам є чого повчитися, в тому числі щодо вугільної промисловості, було б бажання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

- Наскільки висока цінність вугілля в сучасному світі? Чи можна його повністю чимось замінити?

- На каналі Discovery є фільм про енергопостачанні величезного, енергоємного і красивого міста Лас-Вегас, вибудуваного в пустелі. Де, зазначимо, дуже багато сонця і сонячних днів. У фільмі показані сонячні панелі неподалік від міста, і йдеться: ось таким чином покриваються... 2% від потреб Лас-Вегаса в енергії! А решта 98% покриваються за рахунок теплових ТЕЦ, у фільмі їх показують, як і вагони з вугіллям, як в будь-якому нашому шахтарському місті...  Ось вам відповідь на ваше запитання.

- А ядерна енергія не замінить вугілля?

- Поки що такої повної заміни ніде в світі немає, АЕС не витіснили теплові станції. Так, наука йде вперед, розробляються сучасні поновлювані джерела енергії, але повної заміни вугіллю немає і, думаю, в найближчі 25-30 років не буде. І взагалі, "зелена енергія" – це доля тільки дуже багатих і високорозвинених країн, оскільки потрібні величезні вкладення в науку і будівництво основних фондів. Про це шановний журнал The Economist писав ще багато років тому.

- А як у нас йдуть справи із суміжними галузями промисловості, наприклад, з вугільним машинобудуванням?

- У нас, в принципі, ця галузь непогано розвинена. Але в світі є приклади більш вражаючі, засновані на кооперації, на покупку нових технологій або розвитку спільних підприємств. Так свого часу підняла після Другої світової війни свою економіку Японія. Нічого неможливого і для нас немає, основні засоби виробництва у нас є, потрібно впроваджувати передові технології. І, звісно, потрібна затребуваність продукції, потрібні нові замовлення, а з цим, самі розумієте, поки є труднощі.

- Ви самі, ваша родина маєте відношення до шахтарів? Бували під землею? Що побажаєте гірникам, які відзначили вчора професійне свято?

- Мої батьки, обидва, тато і мама, – гірські електромеханіки. Вони познайомилися в Дніпропетровському гірничому і за розподілом поїхали на Донбас, де все життя і пропрацювали. Тож я про шахти знаю не з чуток з самого дитинства, і під землею, звісно, бував не раз. І я хочу побажати наймужнішим людям на землі, шахтарям, своїм землякам, по-перше, якнайшвидшого миру, здоров'я і благополуччя в кожній родині. Я вірю в індустріальну Україну, хоча сільське господарство дуже важливо. Але промисловість все ж для України важливіша, це моє переконання. І гірники займають тут одне з провідних місць.