Росіяни прагнуть добудувати "Північний потік - 2" / Фото: Reuters
Що змушує Німеччину, окрім великих грошей, звичайно, танцювати під дудку Путіна і продовжувати будувати газопровід "Північний потік – 2", хоча його засуджує півсвіту? Остання заява федерального президента Німеччини соціал-демократа Франка-Вальтера Штайнмаєра неабияк здивувала: якщо спростити, то начебто німці мають заплатити росіянам газопроводом за те, що Гітлер напав на СРСР. Причини кроків наперекір усім обговорив ведучий новин "Сьогодні.Підсумки" Олег Панюта разом з оглядачкою Наталкою Кравченко.
Наскільки це буде страшно для України?
Дійсно, зараз почалися переговори по лінії Вашингтон – Берлін цього тижня. Про це повідомляє і американська преса, і німецька. Для України це виключно збитки. Пораховано, що вони сягнуть 3 млрд. доларів на рік. А щодо переговорів, то офіційних повідомлень немає, лише повідомлення преси – від Wallstreet Journal, що офіційний Вашингтон вийшов на ці переговори з повідомленням ніби дозволити Німеччині добудувати цей "Північний потік – 2" і навіть запустити, але щоб умовний вентиль бувув руках Вашингтону.
І що від цього?
Якщо Росія вкотре порушить права людини чи щось там накоїть, Америка візьме і перекриє газ цим трубопроводом.
Це на тлі того, що Америка постійного стояла на тому, що це зло для Європи, зло для України.
Так, маємо заяву речниці Білого дому Джен Псакі про те, що позиція американської адміністрації не змінилась, що Джо Байден далі вважає цю угоду невигідною для Європи і загрозливою для України, але зараз маємо те, що маємо. Переговори розпочалися. І треба дочекатися, чим вони завершаться.
І це величезні збитки для Америки, бо на фоні цього і виробники не зможуть просто постачати скраплений газ, бо ми знаємо, що ціна російського газу насамперед політична.
Насправді це так. Вони будували термінали для скрапленого газу і в Прибалтиці, і в Польщі, і вже це все працює. Я не знаю, що вибере адміністрація Байдена і особисто Байден. Бо Трамп більше бізнесмен, ніж політик, і вся його політика будувалася якраз навколо бізнесу. A Байден він все ж більше політик, він глобаліст. І він все-таки більше за відновлення Північноатлантичного альянсу, повернення Америки у світ взагалі. Я не знаю, чи гроші, чи скраплений газ, чи "мир-дружба-жуйка" з Америкою і Європою – заради яких з глобальних цілей.
З приводу "мир-дружба-жуйка" цитата від президента Німеччини пана Штайнмаєра, який нещодавно висловився за те, що "Північний потік" повинен бути добудований, бо це ледь не останній місточок між Європою та Росією, і він це сказав в контексті того, що 80-ті роковини…
Другої світової війни, і це насправді є таке відчуття, що вони б'ють самі себе.
80 років минуло, а вони все одно кажуть – ми ж винні, що війна розпочалася. Давайте дозволимо Росії...
Тут цікаво те, що вони винні Росії а...
А Україна, яка найбільше втратила людей у Другій світовій війні…
Тут була миттєва реакція нашого посла в Німеччині Андрія Мельника, і він одразу нагадав Штайнмаєру і про наші втрати, і України, і Білорусі, зокрема, і він запропонував Берліну поставити пам'ятник жертвам Другої світової війни саме українцям, і він сказав, що таке спотворення історії буде дорого коштувати, і Німеччині перш за все. Але для них це спокута провини. Вона ж історія не сьогоднішнього дня, вона розпочалась у 1946 році. Коли почалася дискусія, наскільки винні самі німці, які жодним чином участі не брали в подіях війн, і перший рівень – це покарання таке юридичне, карна відповідальність, а є таке метафізичне. Коли кожен винен, навіть коли ти протидіяв нацистам, але протидіяв недостатньо. І ця дискусія тривала досить довго. Потім вона якось затихла.
Навіщо це все робить зараз пан Штайнмаєр – мені здається, це був такий реверанс заспокоїти росіян. Там же зворотня історія – в них (росіян) навпаки йде героїзація усього цього.
І росіяни дуже активно це підхоплюють, навіть на рівні "Ах, ви не хочете, щоб ми з вами спілкувалися, ми зараз закриємося знову залізною завісою і ми будемо в шоколаді".
Насправді Росія без Європи нікуди, і всі лякалки, що вони розірвуть стосунки з Євросоюзом і колективним Брюсселем – це не більше ніж шантаж. І нікуди вони від Європи не подінуться – величезний ринок, і так просто відмовитись не вдасться. І ще й особисті усі ці історії – нерухомість там у можновладця кожного російського.
Чує моє серце, що "Північний потік – 2" запрацює вже найближчим часом.
Мені здається, що його все ж таки добудують. А от питання, чи запрацює, чи його запустять – воно відкрите.