Сайт "Сегодня" розпитав Янеза Копача, главу секретаріату Енергетичного співтовариства (Energy Community – міжнародна організація, створена між Європейським союзом і рядом третіх країн для розширення енергетичного ринку ЄС – Ред.) про проблеми України в енергетичній сфері та першочергові завдання, які дозволять нашій державі продовжити інтеграцію з Євросоюзом.
- Як Ви оцінюєте виконання Україною "дорожньої карти" в енергетичній сфері на шляху до асоціації з ЄС?
– Положення про вступ України до європейського енергетичного співтовариства – це вже дорожня карта. Згідно з цією угодою, Україна повинна була транспонувати своє енергетичне законодавство до європейського енергетичного законодавства до 1 січня 2015 року. Але цього не сталося.
Також дорожньою картою можна вважати виконання українських законів у цій сфері. Вони теж повинні відповідати положенням договору про енергетичне співтовариство, але ці питання також були відкладені, прийняті з затримкою і не виконуються досі.
До початку 2016 року мав лібералізовано ринок газу – теж відповідно до українського закону про ринок природного газу. Але уряд України заблокував виконання цього закону, прийнявши постанову Кабміну з приводу публічних зобов'язань. Потім ця постанова була пролонгована, і таким чином лібералізація ринку газу була відкладена з кінця жовтня 2018 до травня 2020 року.
Відповідно до зобов'язань України перед ЄС, на цей момент повинен був виконаний анбандлінг, або поділ "Нафтогазу" на окремі структури за функціональною ознакою. Це два найважливіші елементи з українського закону про ринок природного газу. Але ні перше, ні друге положення не були виконані. Тому ми не можемо говорити ні про який прогрес у виконанні дорожньої карти.
Що стосується ринку електрики, то закон про електроенергію був прийнятий, ним передбачається лібералізація і відкриття ринку электроэнергії з 1 липня 2019 року.Але що стосується виконання підготовчих заходів – тому що дану лібералізацію не можна зробити за один день – це викликає деяке занепокоєння . Але все ж я сподіваюся , що цей закон буде виконуватися і ринок буде відкритий з 1 липня наступного року .
- В чому полягали розбіжності між Україною і МВФ стосовно тарифів на газ для населення?
- Я не знаю , якими саме були деталі двосторонніх переговорів між Україною і МВФ , але МВФ наполягає на тому , щоб впроваджувати ринкові ціни .
Україна могла б створити свій ринок газу. Якби вона цього захотіла, якби була політична воля, це можна було б зробити. Щоб газ, що належить "Укргазвидобуванню", був запропонований будь-якому газотрейдеру, який хоче його купити. В такому випадку була б встановлена ринкова ціна. Це був би прекрасний аргумент України перед МВФ про те, що ринок функціонує, і ринкова ціна відома. Але український уряд не бажає цей газ відпускати нікому. Цей газ є регульованим, тому виникають два абсолютно різних режими. Є газ імпортний, ціна якого залежить від того, що відбувається в ЄС. І є зовсім інший світ – газ внутрішнього видобутку, ціна на який формується абсолютно іншим чином.
Якби український газовий ринок існував – наприклад , якби якась значна кількість українського газу " Укргазвидобування " продавалася , – це було б дуже добре для українських домогосподарств .
- Чи ведуться зараз переговори між Енергетичним співтовариством і українським урядом щодо поділу "Нафтогазу"?
- Так, дискусії такі ведуться, але ми просто не знаємо, з ким їх вести. Наприклад, є Міністерство енергетики та вугілля України, яке відповідає за всю енергетику, за всі енергоносії. Але в даному випадку воно не займається вирішенням в сфері природного газу.
Зараз ми більше залучені в переговори з прем'єр-міністром Гройсманом. Але ж він прем'єр-міністр, у нього ще тисячі інших питань, він не може приділяти багато часу питанню газу. Так що можна сказати, що у нас немає протилежної сторони переговорів, співрозмовника, з ким би можна було вести такі переговори. І це проблема як для нас, так і для України.
– Якщо Україна не виконає своїх зобов'язань, які проблеми можуть очікувати її та її жителів?
Найбільша проблема в цій сфері, в створенні ринку природного газу, в поділі "Нафтогазу" – в тому, що Україна буде виглядати як ненадійний партнер. Я думаю, що деякі організації в Росії вже чекають не дочекаються, щоб були такі докази. І не тільки в Росії, але і в деяких європейських країнах.
І це дуже небезпечно для бізнесу за довгостроковим транзитом газу. Звичайно ж, для споживачів України газ буде завжди, тому що є газ внутрішнього видобутку, газ можна імпортувати з Європи. Але в даному випадку ці рішення будуть вже дорожче обходитися споживачеві, ніж якби це було в разі запровадження ринку газу українського.
Як наслідок – геостратегічна роль України буде зменшена, якщо Україна себе покаже як ненадійна сторона.
І в цьому якраз найголовніша небезпека всіх цих ігор навколо того, хто ж врешті-решт отримає найбільший прибуток від природного газу.
Що стосується електрики – впровадження ринку електроенергії в довгостроковій перспективі зробить ціни на електроенергію нижче, а поставки електроенергії більш надійними. Але в даному випадку енергосистема України все ще синхронізована з енергосистемою Росії. Однак при цьому Україна хотіла б синхронізуватися з Євросоюзом. Щоб цього домогтися, треба виконати наявний закон про ринок електроенергії. Тому що в іншому випадку європейська асоціація операторів систем електропередач не прийме просто Україну як партнера. Це найголовніша умова.
Що стосується лібералізації ринку електроенергії, це передбачається чинним законом про ринок електроенергії з 1 липня наступного року. І перший крок – це анбандлінг, тобто функціональний розподіл "Укренерго".
- Як Ви ставитеся до політики субсидування? У чому різниця в політиці субсидування населення в Україні і в ЄС?
Різниця дуже велика. По-перше, у визначенні, хто саме соціально вразливий. Тільки соціально вразливим споживачам можна давати субсидії. Звичайно ж, ніхто не скаже, скільки людей включати в цю категорію. Може, це буде 30%, а може, і 50% домогосподарств. Але проблема саме в тому, що ніхто не визначив цю категорію. І оскільки ця категорія не визначена, буквально всі споживачі включаються, навіть дуже багаті, отримують дешеву електроенергію і дешевий газ. В першу чергу це несправедливо. А по-друге, економічно це дуже велика втрата грошей.
Оскільки Україна не така багата, як європейські країни, свої ресурси вона повинна направити на підтримку найуразливіших громадян, яким дійсно потрібна ця підтримка. В цьому і полягає головна відмінність.
Звичайно ж, є і країни Євросоюзу, які поки не розділили це перехресне субсидування на користь домогосподарств. Наприклад, Румунія і Болгарія. Але це не причина, чому б Україні це не зробити. Адже від цього буде користь для всієї української економіки.