Туркменістан, після того як побив горшки з Росією, не може продавати величезні запаси блакитного палива в Європу. Країна виявилася затиснутою між сусідами, де також видобувають газ, і конкуренти їм не потрібні. Без газових грошей туркменам загрожує криза. Україна – не проти купувати туркменське паливо. Ось тільки між нами – лежить Росія. Чи є обхідний шлях?
Ашхабад – місто білого кольору з легкою позолотою. Його навіть вносили до книги рекордів Гінесса за найбільшу кількість будівель, облицьованих білим мармуром. Грошей на розкіш тут не шкодують і сьогодні. Скільки конкретно, туркменський Держкомстат не повідомляє, зате уточнює, що в Ашхабаді проживає 912 тисяч осіб. А ось тут відразу виникає запитання: а де ховається цей майже мільйон громадян? На ідеально чистих і рівних вулицях практично не видно людей.
Спочатку офіційні особи вам розкажуть, що важко гуляти, коли температура майже плюс 40 – Ашхабад, дійсно, одне з найспекотніших міст світу. Потім пояснять, що вранці не видно городян тому, що всі роз'їхалися на роботу, а ввечері – що вони вже з неї повернулися додому. Версія про те, що ашхабадців просять не з'являтися на вулиці в дні візиту різних делегацій, передається пошепки і зовсім не офіційними особами. Все це нібито для того, щоб уберегти місцеве населення від згубних зустрічей з іноземцями.
Іноземці в даному випадку – учасники ашхабадського форуму міжнародної енергетичної хартії. Гостинність приймаючої сторони безмежна. Делегатам і журналістам – від порога готелю до місця форуму – автобуси з кондиціонерами. Цікавитися чим-небудь, крім конференції, настійно не рекомендується.
Недалеко від місця газової зустрічі вершник на золотому коні. Це пам'ятник аркадагу, в перекладі – покровителю нації. Без імені та прізвища. Вони і не потрібні, коли і так всі знають, що у другого президента титул Аркадаг. Він приклад для наслідування. Лікар-стоматолог за освітою, Бердимухамедов пише вірші жінкам до 8 березня, пісні про свою маму, книги про лікувальні рослини і ахалтекінських скакунів. Він найзавзятіший наїзник. У цьому році за перемогу в перегонах президенту вручили ключі від позашляховика.
Перший президент, Сапармурат Ніязов, називав себе туркменбаші – батько всіх туркмен. Його позолочена статуя так і стоїть в урядовому кварталі. Зняти монумент можна тільки на телефон, швидко проходячи повз. Зупинятися заборонено, відразу підходить людина в формі.
Якщо йти швидко і провулками, то опинишся в старому місті. Звичайні будинки, неідеальні дороги. Тут і проходить життя звичайних людей, пафосний центр – не для них, а для номенклатури. Ну, газових грошей на всіх ніколи не вистачало.
Газу в Туркменістані багато. Ця вогненна яма за двісті шістдесят кілометрів від Ашхабада – найкраще тому підтвердження. У 1971 році в Дарвазі бурили розвідувальну свердловину. Геологи наткнулися на порожнечі. У підсумку вся бурова вишка, на щастя, без людей, провалилася в яму, заповнену газом. Щоб не завдавати шкоди навколишньому середовищу, газ вирішили підпалити в розрахунку, що він вигорить за тиждень. Не вигорів він і за 46 років.
Колись Сапармурат Ніязов наказав продавати газ на своїх кордонах, не вкладаючи далі ані в ГТС, ані в інші інфраструктурні проекти. Гурбангули Бердимухамедов енергетику попередника продовжував. Але сьогодні Туркменістан опинився в пастці. Говорити про проблеми тут не люблять.
Глава Держконцерну "Туркменгаз" Мурат Арчаєв з розмови не на камеру називає тільки одну точну цифру: в усіх структурах концерну працює 34 тисячі осіб.
У всіх виступах з офіційної трибуни чиновники заявляли: Туркменістан дуже зацікавлений відновити поставки газу в Європу. Експерти сумніваються. По-перше, на шляху туркменського газу по наземних газопроводах стоїть не одна країна, у якій свій газ є. А по-друге, за 20 з гаком років так і не врегульовано статус Каспійського моря, а значить і трубу по його дну ніхто прокласти не може.
Колись Газпром викуповував на кордоні 70 відсотків туркменського газу. І Москві, і Ашхабаду було добре. Перші перепродували його третім країнам під виглядом російського мало не в 10 разів дорожче. А другі відразу отримували виручку, не особливо хвилюючись, куди подіти величезні запаси вуглеводнів. Пару років тому партнери посварилися – Ашхабад відмовлявся продавати Москві дешевий газ. А Газпром відмовлявся викуповувати обіцяні 70 відсотків. У підсумку справа дійшла до арбітражного суду. А Європі перестали бути потрібні колишні обсяги газу.
Але як би не змінювався світовий енергоринок, як би не перерозподілялися потоки, транзит не повинен зупинятися. Це один з головних пунктів договору енергохартії. Росія його, до речі, досі так і не ратифікувала, хоча входить до складу цієї міжнародної організації. Щоб Газпром з початком конфлікту в Україні не перекрив вентиль, в енергохартії не спали ночами.
Приводом для зустрічі в Ашхабаді стала підготовка окремої транзитної угоди. Але там стільки розбіжностей між постачальниками, покупцями і транзитерами, що говорити хоча б про рамковий документ поки ще дуже рано. Але добре, хоч дійшло до відкритого обговорення проблем.
Європі потрібна не тільки українська транзитна труба, але і українські сховища. Вони у нас найбільші в ЄС – розраховані на 31 млрд кубометрів газу. Варіанти зберігання своїх газових запасів на зиму в Україні обговорюють Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина і Туреччина.