Транзит газу может зупинитися, але ще не дуже скоро. Фото: AFP
Росія продовжує форсувати питання прокладки газопроводів в обхід України. У жовтні в Стамбулі між Росією і Туреччиною було підписано міжурядову угоду про будівництво газопроводу "Турецький потік". Проект планується завершити до кінця 2019 року. Приблизно на цей час планується завершити і прокладку третьої і четвертої ниток газопроводу "Північний потік". Саме 2019 року закінчується термін дії російсько-українського десятирічного договору про транзит блакитного палива, пише Deutsche Welle.
Такий збіг вже дав деяким європейським коментаторам привід обережно зазначити, що поспіх Москви в будівництві нових трубопроводів пов'язаний з бажанням повністю припинити транзит газу через українську територію. А це, в свою чергу, може повністю розв’язати Кремлю руки для подальшої ескалації напруги в Україні, тому що воно тепер остаточно не загрожує перебоями з поставками і відповідно – надходженням валютної виручки з країн ЄС. Українські експерти дивляться на такі перспективи скептично.
Шансів так швидко вийти на потужності, необхідні для повної відмови від транзиту через Україну, у Росії немає, упевнений президент Центру глобалістики "Стратегія ХХ" Михайло Гончар. Проблеми з "Турецьким потоком" виникали і раніше, ще до збитого турецькими силами ППО російського бомбардувальника, нагадує експерт. Тоді в обмін Туреччина захотіла отримати вищу знижку на газ, ніж були готові запропонувати росіяни.
"Тепер, намагаючись відновити економічні відносини з Росією і знаючи, що трубопровід є особливим інтересом Володимира Путіна, в Анкарі вирішили підписати рамкову угоду, – розповідає Гончар. – Однак "Турецький потік" входить в стратегічне протиріччя з планами Туреччини поставляти газ до ЄС з інших джерел, зокрема Туркменістану і Азербайджану". Поки що, на думку експерта, ці протиріччя роблять реалізацію цього проекту віртуальною. Зрозуміти серйозність планів обох сторін можна буде хіба що через кілька місяців.
З тим, що в будівництві "Турецького потоку" не все так солодко, погоджується і виконавчий директор Центру суспільних відносин Євген Магда, адже Туреччина, на його думку, останньої миті згадала про те, що вона є стратегічним партнером України, і трубопровід точно за своєю потужністю не буде рівноцінний українській газотранспортній системі.
На думку Магди, є сумніви і в тому, отримає Росія остаточну згоду на будівництво додаткових ниток "Північного потоку". Країни Східної Європи прекрасно розуміють, що Росія використовує газ як політичну зброю і тому виступають консолідовано з Україною проти цього будівництва. Незважаючи на зусилля Москви, яка намагається всіляко вплинути на думку європейських політиків, головним союзником Києва в цьому, за словами Гончара, є Братислава, яка також побоюється втратити роль транзитера російського газу до Європи.
Втім, навіть якщо політичні перепони Кремль подолати зможе, то залишаться суто технічні складності, які зроблять своєчасне виконання всіх цих проектів неможливим. "Навіть коли проекти розвиваються за планом, вони ніколи не вводяться в експлуатацію вчасно, – розповідає Гончар. – Так було з першим "Північним потоком", який запрацював з дворічним запізненням". Тому навіть за оптимістичним для Росії сценарієм експерт розраховує вихід на необхідні потужності не раніше 2022 року. Тільки тоді, за словами Гончара, Москва зможе вийти на майже повну відмову від транзиту через Україну.
Боротьба за транзит
Якщо це станеться, то через українську територію газ прокачуватиметься тільки в холодний період зими. На думку експертів, це дозволить Росії говорити про формальне збереження транзиту через Україну, насправді його майже припинивши. Але для Києва важливо не дотримання формальностей, а збереження обсягів транзиту – якщо вони стануть істотно нижчими нинішніх, це буде для України невигідним.
"Умовні 15 млрд транзиту для системи, яка розрахована на 150 млрд – це нижче рівня економічної доцільності", – говорить Гончар. Україні доведеться консервувати частину своєї газотранспортної системи і утримувати її, а це – чималі витрати. Тому офіційний Київ, на його думку, повинен докласти всіх зусиль, щоб перешкодити цьому, і діяти на випередження.
Україна повинна не тільки використовувати збіг інтересів з центральноєвропейськими країнами і наполягати на тому, що "Північний потік" суперечить "третьому енергопакету", вважає Гончар. Важливим інструментом може стати і Угода про асоціацію з ЄС. Згідно з нею, сторони повинні враховувати можливості один одного при реалізації стратегій, програм і проектів. І враховувати їх повинна не тільки Україна, але і Європа.
Магда не вірить в те, що у Києва є можливість відчутно тиснути на Європу в цьому питанні, але піднімати цю тему на всіх відповідних переговорах варто. "Україна не дає жодних підстав говорити, що вона ненадійний транзитер, – говорить Магда. – До того ж ми ратифікували Енергетичну Хартію, а Росія – ні". Треба користуватися тим, що ми декларуємо готовність грати за європейськими правилами, впевнений експерт.
Газ війні не перешкода
Жоден з опитаних експертів не погодився з тезою про те, що припинення транзиту через Україну може розв'язати Москві руки для подальшої ескалації напруженості на українській території. Гончар пояснює, що вже наявну нестабільність Росія використовує як аргумент на користь будівництва обхідних газопроводів навколо країни, яку вона називає "охопленою громадянською війною". З цим погоджується і Магда. Він упевнений, якщо буде прийнято політичне рішення про збільшення рівня агресії, то питання газового транзиту відійде на другий план. Але зараз, на його думку, Москва робить ставку не на зовнішню агресію, а на розхитування ситуації всередині країни.
А заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь вважає, що повномасштабна військова агресія Росії проти України знаходиться на порядку денному прямо зараз. За його словами, Військова угрупування на російсько-українському кордоні, яка налічує близько 120 тисяч солдатів і сотні літаків і танків, нікуди не поділася. І рівень цієї загрози не зміниться від того, чи залишатиметься Україна транзитером російського газу, адже причина агресії полягає в бажанні знищити українську державу, яка не підкоряється Росії мінімум в тому форматі, як це було за часів президентства Віктора Януковича. "Тому поки Україна не контролюється Кремлем, військова загроза зберігатиметься", – підсумовує експерт.