Про українську легку промисловість, і про швейну зокрема, говорять нечасто. На сайтах з працевлаштування часто можна побачити оголошення "потрібні швачки". За статистикою, в Україні налічується понад 10 тисяч підприємств, що належать до сфери легкої промисловості, причому більше половини з них – з пошиття одягу. Але чи багато українців зможуть відразу згадати назву будь-якої швейної фабрики, що славиться своєю продукцією? Або улюблену марку одягу родом з України? Останніми роками на хвилі патріотизму стало з'являтися набагато більше інформації про українські бренди одягу, але ми, як і раніше, віддаємо перевагу закордонним. І підтвердження цьому – ажіотаж навколо нещодавнього відкриття магазину "H&M".
Що заважає розвитку українського fast-fashion – доступною за ціною і модною фабричного одягу? Яка ситуація в галузі в цілому? Про це ми розпитали Марію Терехову – співвласницю компанії X-Tend Group, яка займається створенням і розвитком успішних бізнесів, в тому числі в сфері моди. Також Марія заснувала співтовариство дизайнерів New Fashion Zone, де молоді і професіоналам допомагають вийти на новий рівень.
- Маріє, чому українці не носять українське? Бракує промислових потужностей? Талантів? Грошей?
- Дійсно, за даними аналітичних компаній, з усіх товарів легкої промисловості, які продаються в Україні, вітчизняних – менше 15%. Все інше – це іноземні бренди. Переважно нижній ціновий сегмент: Бангладеш, Індія, Китай. Дуже сильно наситив ринок секонд-хенд. Є ще середній ціновий сегмент – той, в якому працюють, наприклад, міжнародний бренд Zara, турецький Koton.
На ринку українського fast-fashion зараз дуже мало гравців. Ми не наситили свій ринок власним продуктом, і до насичення дуже далеко. З точки зору брендів ми на цьому ринку взагалі не гравець, навіть у себе в країні. Ми граємо зараз в легкій промисловості тільки на ринку швейних послуг. Причому послуг з пошиття для інших марок.
Українські фабрики шиють одяг для 150 відомих світових брендів, а також для великої кількості менш відомих. Переважно фабрики працюють за давальницькою схемою, тобто отримують сировину, шиють одяг, і ця продукція як сировина йде назад за кордон.
- А потім цей же одяг, зшитий на українських фабриках, ми купуємо як імпортний за відповідною ціною?
Так. Причому на таких виробах пишеться "Made in EU". Бренд-замовник нам платить тільки за пошиття. За такими ж схемами працюють інші аутсорсингові країни – Китай, Індія, Бангладеш. І щороку та ж Zara роздумує: розмістити своє виробництво в Україні або в Китаї? Тому, щоб не втратити велике замовлення, фабрики не можуть підвищувати розцінки.
- А ми конкуруємо з цими країнами щодо дешевизни робочої сили?
- Ми дешевше їх. Українська швачка зараз коштує дешевше. Саме тому відбувається зараз такий божевільний відтік кадрів. Люди бачать, що, переїхавши до Польщі, швачка отримуватиме зарплату не 100 євро, як в Україні, а, умовно кажучи, 500, а в розвиненіших країнах – ще більше.
Тому наше стратегічне завдання – створювати якусь свою додаткову вартість. Щоб ми були не просто сировинна країна. Інакше сильні гравці, приходячи до нас, нас прогинатимуть під себе, а ми втрачатимемо людей, які їдуть на заробітки, і опускатимемо ціни. А нам треба, щоб ми могли підвищувати ціни і зарплати. Нам необхідно проводити індексацію. Ми не можемо коштувати дешевше.
- Що ви маєте на увазі під створенням додаткової вартості в швейній справі?
В New Fashion Zone ми якраз і ставимо завдання придумати і створити спільно з ринком цю додаткову вартість. Насамперед ми пояснюємо дизайнерам, як зробити кар'єру. Радимо, перш ніж розвивати власний бренд, попрацювати з великими виробництвами, з великими брендами. Влаштовуємо їм такі контракти і в Україні, і за кордоном.
- Тобто західні бренди не тільки шиють в Україні, ще й моделі можуть бути розроблені українськими дизайнерами?
- Насправді це так і працює. Є дизайнери, які працюють в штаті великих компаній. Але набагато частіше вони просто використовують наші мізки.
Крім того, додаткова вартість нам, як то кажуть, Богом дана – це розташування України. У жовтні 2018 року дослідницька компанія Маккензі зробила звіт, в якому йдеться про те, що через автоматизацію великі бренди вже до 2025 року відмовлятимуться від далекого аутсорсингу. На цьому сильно втратить Китай. Але не Україна. Україна знаходиться поруч з ЄС. Але в звіті Маккензі про Україну не згадується. Тому що ми шиємо для світових брендів негласно. У нас немає прямих контрактів, тому на виробах не пишуть "Made in Ukraine". Тобто, по суті, ми робимо роботу, але в публічному інформаційному просторі України як виробника легпрому немає.
Щоб ми там з'явилися, нам зараз треба їздити на виставки, брати замовлення. Нехай навіть давальницькі, але офіційні. Тоді з часом ми зможемо пропонувати цим маркам ще щось.
Потім, у виробників ще проблема в тому, що вони беруть замовлення від 1-2 брендів. Іноді замовлення від одного бренду може становити до 80% доходу фабрики. І, якщо фабрика втратить цього замовника, вона зупиниться, сотні людей опиняться без роботи. Тому ще одне завдання українського виробництва – збільшити число замовників, щоб зменшити частку кожного з них.
- А чому українські підприємства не можуть працювати з українськими дизайнерами? З тими, наприклад, чиї моделі ми сьогодні купуємо як закордонні.
- Коли ми тільки входили в цей бізнес, взагалі не розуміли, в чому проблема. Але виявилося, що проблема є. Багато фабрик знаходяться на межі виживання, і їм не до розвитку. А почати працювати з дизайнером, вкластися в тканини, фурнітуру – на це потрібні інвестиції. А їх немає. Тому виробництва воліють виконувати гарантовані замовлення, нехай навіть за меншою ціною, ніж ризикувати, починаючи працювати з українським брендом.
Тому ми зараз бачимо велику перспективу в тому, щоб працювати з великими брендами по всьому світу і створювати для них ескізи і зразки. Подібних вакансій сьогодні – вагон. І це хороша можливість зайнятості для наших дизайнерів. І ми про це розповідаємо на нашому майданчику. Але це не дуже популярна сьогодні думка. Хоча я вважаю, краще бути найманим співробітником в крутій компанії, наприклад в Facebook, ніж вести свій бізнес, програмуючи ночами для якої-небудь Австралії.
- А все ж, у українських брендів є якісь перспективи?
- Окремі виходи на міжнародний ринок під своїм брендом є. Але ці історії ще дуже маленькі в грошах. Наприклад, бренд Vovk. Вони вже відкрили 30 магазинів в Україні і подумують виходити на інші країни. Є бренд Goldi, Рівненський льонокомбінат, який вже вийшов на інші країни. Є бренд "Андре Тан" в вищому ціновому сегменті, який теж пробує виходити на світовий ринок.
Модний імідж таких країн, як Франція чи Італія, створювався століттями. Так, зараз все прискорилося. І, я думаю, якщо ми активно братимемо участь в міжнародних виставках, активно просуватимемося, активно вчитимемося, а не сидітимемо тут в своїй шкаралупі, то років за 10 Україна зможе створити собі ім'я в світі моди.