Іржавий автобус на лисих колесах, зламані сидіння, вікна, що не закриваються, та ще й водій, який курить в дорозі. За поїздку на автобусі по міжміському маршруту з пасажира беруть чималі гроші. Але піклуватися про його комфорт ніхто не збирається. Ще десять років тому перевезення були справою невигідною і клопіткою. Зараз за популярні маршрути перевізники змагаються на конкурсах.
Але вигравши – забувають про обіцянку поліпшити якість послуг, що надаються, нарікаючи на дорогий бензин, погані дороги і низьку вартість проїзду. Але чому в сусідній Польщі виходить возити пасажирів за ті ж гроші, але з більшим комфортом?
Мирослав 8 років живе в Києві. До батьків у рідний Калуш їздить на автобусі. Сервісом перевезень, точніше – його відсутністю – незадоволений.
Нарікань на автобусні перевезення в Україні – маса.
Місто Київ. Автостанція біля центрального залізничного вокзалу.
"Події тижня" мали намір відправитися в Івано-Франківськ. Але плани довелося коригувати. З платформи, де зазвичай стоять автобуси на Прикарпатті, водії розвертають нас в касу.
Касир на відірваному папірці простягає записані від руки два номери телефону. Дзвонимо. Нам пропонують доїхати до Тернополя, а вже звідти – до Івано-Франківська.
Водій озвучує ціну поїздки – 220 гривень за брата.
В автобусі ніхто не поспішає хоча б гудзик розстебнути – занадто холодно. Вікна покрила паморозь. Але двері водій не закриває. І, не дивлячись на напис – "Не курити", підпалює цигарку прямо в салоні. Про мінімальний комфорт і мови не йде. Жорсткі сидіння зі строго вертикальними спинками гарантують муки в тривалій нічній поїздці.
Відстань трохи більше 400 кілометрів автобус подолав за 8 годин.
Відразу йдемо до каси. Нам щастить – через 20 хвилин відправляється автобус до Франківська.
Нормальним автобусом виявився бувалий. Про це – трохи пізніше.
Перш ніж поїхати – іду в туалет. Він знаходиться на вулиці. Платний.
На самому вокзалі о сьомій годині ранку ніде випити чаю або кави. Замерзнувши в одному автобусі, пересідаємо в інший.
Салон заповнений ледь на половину. Але варто було проїхати шлагбаум вокзалу, водій підхоплює попутника. І чим ближче ми під'їжджали до Івано-Франківська, тим більше мікроавтобус нагадував маршрутку в годину пік. Зупинявся часто в не передбачених маршрутом місцях, підбирав пасажирів без квитків, але гроші брав справно.
Хоч якимось комфортом цей автобус також не порадував: відстань між кріслами така, що навіть невеликі пасажири впиралися ногами в стінку переднього крісла. У народі такі маршрутки прозвали "Скотовозка".
В Івано-Франківську – на автобусні перевезення якого скаржився наш герой – купуємо квиток до Калуша. З касиром відбулася цікава розмова – наш автобус вирушав за територією вокзалу.
Купуємо квиток, підходимо до водія. Він не приховує невдоволення, що ми прийшли з квитком, а не з живими грошима. Більш того, виявилося, що ця маршрутка їде замість іншого перевізника. Договірняк?
Вже звична картина: в салоні прохолодно. І знову водій зупиняється де захоче, підбираючи попутників. Пасажири стоять – це пряме порушення закону "Про автомобільний транспорт". Ні квитків, ні відповідальності. Зате – повна кишеня грошей. Цікаво – скільки податків з них заплатить водій?
У Калуші кінцева зупинка виявилася казна-де. До вокзалу довелося добиратися на перекладних. Але тут нам знову щастить – потрібний нам автобус до Львова ось-ось відправиться. Однак тут пасажир, тобто я, проситься в туалет. Водій, зам'явшись, відмовляє. Але його колега погоджується мене провести. Стає ясно, чому будку показали не відразу – без протигазу сюди краще не входити.
Час збирати... гроші. Водій за провезення до Львова вимагає 60 гривень. Ми ж традиційно просимо видати квитки. Винахідливий водій вже через мить з'являється, простягаючи нам якісь квитки, що явно були у використанні. Один з них – датований вчорашнім числом. Та й з ціною не склалося. На одному вказано тариф трохи більше 79 гривень. На іншому – 73 з копійками. Магія!
Завчасно купивши квитки в інтернеті, зі Львова відразу їдемо в польський Люблін. Саме з сусідньої країни міністерство інфраструктури занадилося переманювати профільних фахівців. "Укрзалізницю" очолює Войцех Бальчун, "Укравтодором" завідує Славомир Новак. Тому, мовляв, що і залізниця в Польщі прибуткова, і автодороги – хороші. Що ж, перевіримо – як у них з автобусними перевезеннями?
По-перше сам автобус. Він А) чистий і Б) теплий. По-друге – водій. Він в уніформі, підкреслено ввічливий, всім пасажирам роздає комплімент від компанії-перевізника – по пляшці мінералки. Водіїв, до речі, двоє – як і належить на далекому рейсі. І випадкових попутників ми так і не побачили – хоч автобус був не повний.
Уже в самій Польщі заходимо на сайт популярного автобусного перевізника. Квиток з Варшави до Кракова можна купити за 9 злотих. Тобто близько 60-ти гривень. І це не акційна пропозиція, а звичайна ціна. Тобто перевізник зобов'язується відвезти вас на відстань 300 кілометрів за 5 годин. З вказаної суми будуть заплачені податки, а пасажир буде застрахован. Зручні крісла, в автобусі тепло. На маршруті – навіть всередині країни – працює туалет. Також є вай-фай.Самое час розібратися: а справедливу чи ціну платить пасажир за поїздку на українському автобусі? У Мінінфраструктури співпереживають перевізникам. Їх розцінки, мовляв, не від хорошого життя. Але стривайте! Зарплата водіїв в Польщі – вище, бензин коштує дорожче, та й обслуговування всієї інфраструктури – теж не копійчана справа. А якість? – Ви самі бачили. І коштує дешевше, ніж поїздка на вітчизняному іржавому ридвані по розбитому шляху. Чи захочуть самі українські автоперевізники виходити з комфортної тіні на поле чесної конкуренції – і боротися за клієнта якістю? Зустрічне питання – а навіщо? Вони і так непогано заробляють.