/ Фото: Getty Images
1 листопада виповнюється рівно рік з тих пір, як уряд Росії за указом президента РФ ввів "спеціальні економічні заходи у зв'язку з недружніми діями України", спрощено – антиукраїнські санкції. У списку санкцій виявилися 322 фізичні особи – громадяни України і 68 юридичних осіб. Як говорилося в постанові уряду РФ, санкції були введені "у зв'язку з недружніми діями України щодо громадян і юридичних осіб Російської федерації і у відповідь на недружні і такі, що суперечать міжнародному праву дії України, пов'язані з введенням обмежувальних заходів проти громадян і юридичних осіб Російської Федерації".
Під "недружніми діями" малися на увазі, як видно з формулювання, санкції України проти РФ. Саме в травні 2018 року Україна ввела санкції проти більш ніж 2,5 тисячі російських громадян і компаній. Однак це був далеко не перший раунд обміну санкціями.
"Недружні" санкції України
Перші санкції проти Росії Україна ввела ще восени 2014 року. До того моменту міжнародні партнери України проводили вже третю хвилю санкцій проти Росії. Доручення Кабінету міністрів "внести пропозиції щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо РФ" було вперше сформульовано в рішенні РНБО від 28 серпня 2014 року. А відповідне розпорядження Кабміну вийшло 11 вересня. Згідно з цим документом, Україна забороняла в'їзд на свою територію ряду осіб і вводила блокування активів якимсь особам. Однак хто саме підпадав під ті санкції – до сих пір не відомо: списки були з позначкою "для службового користування" і не оприлюднювалися. Крім того, юрособам-резидентам РФ заборонялося виводити капітал за межі України, отримувати в Україні ліцензії, брати участь у держзакупівлях та в приватизації. Також був заборонений транзит через територію України озброєння і військової техніки та експорт до РФ озброєння та технологій. Вводилися обмеження на ввезення російських продуктів харчування, косметики та побутової хімії, товарів легкої промисловості – з формулюванням "впровадження додаткових заходів в сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю".
Через рік, у вересні 2015-го, Україна розширила персональні санкції проти фізичних та юридичних осіб, а потім двічі доповнювала списки. До списку потрапили 388 фізичних осіб: самопроголошені посадові особи "ЛДНР", вищі чиновники РФ і керівництво оборонно-промислового комплексу РФ, діячі науки і культури, що дискредитували себе на той час, а також іноземні спостерігачі на "виборах" в "ЛДНР" та іноземні журналісти, що висвітлювали їх "на місці". Їм заборонявся в'їзд до України і блокувалися активи на території нашої країни – якщо такі, звичайно, були. Список юросіб включав 105 позицій, в т. ч. підприємства Криму, банки і благодійні фонди, які фінансували терористів на Донбасі, незаконні збройні формування ("батальйони" і "бригади") "ЛДНР", російські авіапідприємства та ЗМІ.
А в 2018 році санкційні списки були оновлені: об'єднані і розширені. До них вже включені 1 748 фізичних осіб (росіян, втікачів екс-керівників України та іноземних громадян) та 756 юридичних осіб (російських і закордонних компаній). Санкції на них було накладено на 3 роки, отже діятимуть до травня 2021-го.
Ось на ці санкційні списки Москва і відреагувала своїми персональними санкціями від 1 листопада 2018 року. А перед самим Новим роком, 25 грудня, розширила санкційні "українські" списки до 567 фізосіб і 75 юридичних осіб. Серед фізичних осіб виявилися велика частина тодішнього парламенту і Кабінету міністрів, і українські політики жартували (або не жартували?), що український чиновник, який не потрапив під санкції РФ, тепер повинен викликати підозри.
Як Росія тиснула на Україну за допомогою санкцій
Втім, не можна сказати, що в Кремлі з 2014 року просто терпіли, поки Україна вводила і розширювала санкції проти росіян. Правильніше було б сказати, що саме Росія першою почала вводити економічні санкції проти України, причому задовго до Майдану. Однак до 2018 року вони не були персональними.
"Обмеження почалися ще до Майдану. І було постійне погіршення ситуації. Причому часто економічні заходи проти України застосовувалися для того, щоб створити певний механізм впливу. Наприклад, створювали механізми, які заганяли той чи інший сегмент під конкретну людину. Використання торгових відносин як елементу досягнення політичних цілей – це був постійний процес", – говорить економічний експерт-аналітик Борис Кушнірук.
Так, ще в 2013 році Росія скасувала квоти на безмитну поставку українських труб і порцеляни, ввела "утилізаційний збір" на автомобільну продукцію з України, а в серпні того року всі товари, що експортуються з України, оголосили "ризиковими" і почали затримувати на митниці.
Після початку військової агресії проти України, в серпні 2014 року, вийшов указ президента РФ "Про застосування окремих спеціальних економічних заходів з метою убезпечення Російської Федерації", яким заборонялося ввезення на територію Росії сільгосппродукції, сировини і продовольства з країн, які ввели економічні санкції щодо російських юридичних або фізичних осіб. Внаслідок цього указу Україна, для якої Росія на той час була основним торговим партнером, втрачала серйозний ринок експорту, хоча безпосередньо в документі не згадувалася. З тих пір дія цього указу продовжується щорічно. Так, 24 червня 2019 року він в черговий раз пролонгований до кінця 2020 року.
16 грудня 2015 року президент РФ підписав також указ про припинення з 1 січня 2016 року дії Договору про зону вільної торгівлі щодо України. А з 1 січня 2016 року Росія заборонила транзит українських товарів через свою територію до Середньої Азії (митних – повністю, а решта могли потрапляти до Росії тільки з території Білорусі). І це далеко не повний перелік економічних обмежень щодо України з боку Кремля.
Як відчула санкції українська економіка
За час військової агресії Росії проти України товарообіг між країнами скоротився в рази. Однак не можна сказати, що це стало результатом саме антиукраїнських санкцій Москви. Україна свідомо весь цей час намагалася мінімізувати свою залежність від країни-агресора, переорієнтувати свою зовнішню торгівлю на ЄС та інші країни. Тому економічний ефект як від згортання економічних відносин, так і від, власне, санкцій, у нас підраховувати не прийнято.
Зокрема, що стосується персональних санкцій, введених рік тому, експерти вважають, що їх наслідки для України мінімальні.
"Взаємозалежність української і російської економік за останні роки істотно змінилася. Якщо в 2014-му це був високий рівень взаємозалежності, то зараз – вкрай низький. Тому Росія зараз вже обмежена в санкційній політиці. Серйозно підірвати українську економіку можна було б, якби Росія пішла на повне блокування транзиту і експорту в нашу країну енергоносіїв, починаючи від газу і закінчуючи вугіллям, нафтою і нафтопродуктами. І змусила б застосувати таке ж блокування політично залежним від неї країнам, наприклад Білорусі. Це дійсно могло б вплинути на нашу економіку. А все інше – те, що Росія застосовує, – це, безумовно, має якийсь економічний ефект, але вже не здатне навіть загальмувати зростання української економіки", – упевнений економіст Олексій Кущ.
На його думку, негативний ефект від російських санкцій може обчислюватися лише сотими, а то й тисячними частками відсотка від ВВП. Хоча, що стосується окремих фінансово-промислових груп, негативний ефект може бути вельми відчутнішим.
"Наприклад, капіталізація якоїсь санкції становить 1 млрд гривень. У масштабах країни це копійки, ВВП навіть не відчує втрати цього мільярда. А в межах певної фінансово-промислової групи мільярд гривень – це істотна частина доходу", – пояснює Олексій Кущ.
Водночас Борис Кушнірук вважає, що до моменту введення персональних санкцій чимало представників українського бізнесу вже встигли переорієнтуватися на інші регіони.
"Той бізнес, проти якого були введені санкції, до того моменту вже фактично не працював на Росію. Для продуктового ринку російський ринок був закритий давно, хтось раніше переорієнтувався. Отже ті санкції теж ставили більше політичні цілі, ніж економічні", – вважає Борис Кушнірук.
Олексій Кущ також називає основною метою цих санкцій політичну.
"Мета цих санкцій – не пошкодити українську економіку. За допомогою цих списків Росія маркує так звані лояльні до неї політичні еліти. Ті, хто не увійшов до цього списку – лояльні. А крім того, ці списки використовуються як "останнє китайське попередження" для тих, хто не визначився. Тобто це такий невербальний спосіб спілкування Кремля з українськими політичними та фінансовими елітами. Плюс це ще інструмент фінансування ними лояльних еліт в Україні. Зокрема, за допомогою ліцензування експортної продукції можна сконцентрувати фінансові потоки, які йдуть в Україну, на тих компаніях, які, на думку Кремля, ведуть безпечну політику", – говорить Олексій Кущ.