Новая схема поддержки ВИЭ: углеродный налог (укр.)

Незалежно від результату кулуарної боротьби в енергосекторі за черговий шматок "пирога" в 10,25 млрд грн держбанків, реальні проблеми функціонування енергетичного ринку нікуди не зникнуть. Енергетичні компанії будуть продовжувати розривати і стрімко вести їх до банкрутства, пише експерт енергетичного ринку Віктор Куртєв у колонці на "Экономическая правда".

Хибна практика перехресного субсидування тягне за собою ланцюжок суміжних проблем, а вони наростають і призводять до фінансових і іміджевих втрат кожного з учасників.

Для "здорової" роботи енергетичного ринку необхідно розробити та впровадити автономні важелі управління з меншою кількістю підв'язаних учасників, які збалансують ринок і при системній роботі ліквідують збитки.

Деоккупация юга страны – как украинские военные отвоевывают территории

Запрет на передвижение по стране для военнообязанных – все детали

Ракетные удары по мирным украинским городам - июль 2022

Ядерный терроризм россии

В іншому випадку, постійне "проїдання" грошей призведе до формування ще більшої "дірки". Доказом є прогнозний обсяг спецзобов'язань на 2021 рік, близько 40 млрд грн для субсидування "зелених" (здійснюється "Укренерго") і 50 млрд грн для пільгових тарифів для населення (здійснюється "Енергоатомом").

Гроші не приходять нізвідки і завжди лягають важким тягарем зобов'язань на плечі найвразливіших — споживачів. Таким чином, ми торкаємося "найболючіших" місць — підняття тарифів, а це вже стає активатором не тільки економічних, але також політичних трансформацій і "тарифних майданів".

Все це доводить, що перехресне субсидування деформує ринок і не дає можливості розвиватися.

НЕК "Укренерго" і НАЕК "Енергоатом" — компанії з величезним потенціалом, які за рахунок невластивих, але нав'язаних їм функцій практично перетворилися в банкрутів.

Не варто замовчувати і про факти "ручних" вирішень питань на користь певних трейдерів ціною збитків державних енергокомпаній ("Енергоатом" та "Центренерго").

Що ж дозволить оптимізувати й автоматизувати роботу енергетичного сектору, зробити ринок збалансованим і ліквідним, а держпідприємствам залишити тільки властивий їм функціонал?

Почнемо з того, що Україна, як торговельний партнер ЄС, повинна імплементувати норми, пов'язані з протидією зміни клімату, в рамках вже існуючих зобов'язань за Договорами Асоціації з ЄС та Енергетичного Товариства та з урахуванням програми European Green Deal.

Також ЄС планує швидко (протягом 1-2 років) ввести в дію Cross Border Adjustment Mechanism, при якому оподатковуватиметься експортована в ЄС продукція з вуглецевим слідом.

Це означає, що в України є максимум два роки на те, щоб почати процес декарбонізації промисловості.

ЄС залишається головним економічним партнером України — питома вага торгівлі товарами і послугами становить понад 40% від загального обсягу торгівлі.

Якщо продукція, що експортується з України, підпадає під вуглецевий податок, то це зменшує надходження валютної виручки, надходжень до держбюджету і, як наслідок, знизить зростання доходів і зайнятість населення.

Це до того, що "проскочити між краплями" і догодити всім вже не вийде — експортери не зможуть розвивати свій бізнес так, як раніше.

Вуглемісткість практично всіх українських товарів вища, ніж у європейських аналогів. В результаті введення вуглецевого податку додаткові платежі українських компаній при експорті до ЄС можуть вирости на 600 млн євро в рік.

Нам втрачати немає чого, і це гарний шанс використати ситуацію в національних інтересах.

Україна повинна ввести (перезавантажити) вуглецевий податок, сформувати вуглецевий фонд і зробити його головним джерелом дотацій для української енергетики.

Це здоровий крок до наповнення національного, а не європейського бюджету, підтримки виробників ВДЕ і як би це пафосно не звучало, до збереження навколишнього середовища. Ніхто не відміняв Паризьку угоду, яку ми ратифікували.

Обсяг викидів в 2019 році за даними Державної служби статистики України, склав 121,3 млн тонн. Для того, щоб наші "зелені сертифікати" працювали в Європі, ми повинні не тільки оподатковувати СО2, а й вводити СО2-коефіцієнти як мінімум для 6-ти антропогенних викидів.

І тоді обсяг викидів, що оподатковується, збільшиться до 300 млн тонн щорічно. Їх вартість в Європі складає 25 євро за тонну, в той час як в Україні ця цифра буде прирівнюватися хоча б до 10 євро — ми щорічно отримаємо понад 100 млрд грн додаткових надходжень.

Це якраз та сума, яка потрібна для підтримки "зелених" і населення.

"Зелені сертифікати" стануть зеленим світлом для нашої промисловості для виходу на європейський ринок і дадуть можливість в майбутньому сумарно значно знизити торговельне мито до експорту до ЄС.

Якщо різницю між ринковою ціною і "зеленим" тарифом покриватимуть за рахунок вуглецевого фонду – вона перестане бути "кісткою в горлі" і це джерело буде більш стабільним.

Це позначиться і на ціні РДН (ринок на добу наперед), яка незабаром підвищиться (за рахунок ТЕС), а значить різниця (масштаби субсидування) значно зменшиться.

Більше того, необхідно дозволити виробникам ВДЕ виходити з балансуючої групи ГарПоку (ДП "Гарантований покупець"), об'єднуватися між собою і продавати "зелену" енергію споживачам безпосередньо.

Роль посередництва ГарПоку тоді зведеться до оплати різниці між розміром обіцяного "зеленого" тарифу і індикативним продажем ГарПоку.

При цьому, якщо "зелені" за прямими договорами торгуватимуть ефективніше ГарПоку — додатковий профіт залишатиметься їм, оскільки все одно буде покриватися різниця між "зеленим" тарифом і індикативним продажем.

Всі ці процеси запустять ринкові механізми, значно збільшать ефективність торгів, ліквідність і розмір конкурентного сегменту ринку.

Ринок стане фінансово дисциплінованішим, ми зможемо повернути довіру міжнародних інститутів і вдихнемо нове життя в галузь. А найголовніше — "зелений" вектор змінить свій напрямок і замість вічної проблеми стане консолідуючим фактором.